Неінфекційний увеїт

автор статті

Фархат Хасан

Спеціалізація: лікар-офтальмолог-хірург, спеціаліст з вітреоретинальної хірургії
Категорія: вища
Лікарський стаж: 30 років

Неінфекційний увеїт: симптоми, діагностика та лікування

Неінфекційний увеїт – це група внутрішньоочних запальних захворювань, не пов’язаних з активною бактеріальною, вірусною, грибковою або паразитарною інфекцією. Запальний процес може уражати різні відділи ока, виникати в одному або обох очах, бути самостійним захворюванням або проявом системного імунозапального процесу.

Своєчасна діагностика та правильно підібране лікування допомагають контролювати запалення, запобігати рецидивам і знижувати ризик незворотного погіршення зору.

Що таке увеїт

Судинна оболонка ока, або увеальний тракт, складається з райдужки, циліарного тіла та хоріоідеї. Водночас поняття «увеїт» є ширшим, оскільки запальний процес може також залучати скловидне тіло, сітківку, судини сітківки та диск зорового нерва.

Термін «неінфекційний увеїт» означає, що активна інфекція не є безпосередньою причиною запалення. У багатьох випадках захворювання пов’язане з порушенням імунної відповіді. Якщо після проведеного обстеження конкретну причину встановити не вдається, увеїт називають ідіопатичним.

Перед початком кортикостероїдної або іншої імуносупресивної терапії необхідно оцінити ймовірність інфекційного процесу та інших захворювань, які можуть мати подібні прояви. Застосування стероїдів при нерозпізнаній інфекції може погіршити її перебіг, тому самостійно використовувати гормональні очні краплі не можна.

Класифікація увеїту

Увеїт класифікують відповідно до відділу ока, у якому переважно локалізується запалення. При передньому увеїті основні запальні зміни визначаються у передній камері ока, часто з ураженням райдужки та циліарного тіла, при проміжному увеїті запалення переважно локалізується у скловидному тілі, при задньому увеїті уражаються сітківка, хоріоідея або судини сітківки, а при панувеїті запальний процес охоплює передню камеру, скловидне тіло, сітківку або хоріоідею без чіткого переважання одного відділу.

Окремо оцінюють характер перебігу захворювання, який може бути гострим, рецидивним або хронічним. Локалізація та перебіг увеїту визначають його симптоми, необхідний обсяг обстеження, прогноз і вибір способу введення лікарських засобів.

Причини неінфекційного увеїту

Неінфекційний увеїт може бути ізольованим захворюванням ока або супроводжувати системні запальні та автоімунні захворювання, зокрема аксіальний спондилоартрит і анкілозивний спондиліт, псоріатичний артрит, ювенільний ідіопатичний артрит, саркоїдоз, хворобу Бехчета, запальні захворювання кишківника та інші ревматологічні й системні стани.

Травма ока, внутрішньоочна операція або реакція на окремі лікарські препарати також можуть спричинити чи підтримувати неінфекційне внутрішньоочне запалення. Водночас у значної частини пацієнтів конкретну системну або місцеву причину захворювання встановити не вдається.

Під час консультації важливо повідомити лікаря про біль або скутість у спині, запалення суглобів, шкірний висип, виразки слизових оболонок, тривалий кашель, задишку, порушення роботи кишківника, перенесені інфекційні захворювання та всі лікарські препарати, які ви приймаєте.

Симптоми неінфекційного увеїту

Прояви захворювання залежать від локалізації та активності запального процесу. При передньому увеїті можуть виникати почервоніння ока, біль або відчуття дискомфорту, підвищена чутливість до світла, сльозотеча та затуманення зору. Зіниця може звужуватися або набувати неправильної форми внаслідок утворення спайок між райдужкою та кришталиком.

Хронічний передній увеїт іноді перебігає без вираженого болю та почервоніння. Відсутність помітних симптомів не завжди означає відсутність активного внутрішньоочного запалення.

Проміжний і задній увеїт також нерідко перебігають без вираженого болю. Пацієнта можуть турбувати плаваючі помутніння або «мушки» перед очима, поступове чи раптове зниження зору, викривлення контурів предметів, поява темних або нечітких ділянок у полі зору, погіршення контрастності та сприйняття кольорів.

Увеїт може починатися раптово або розвиватися поступово, уражати одне чи обидва ока. Відсутність болю не виключає активного запального процесу, особливо при проміжному, задньому або хронічному передньому увеїті.

Коли потрібно терміново звернутися до офтальмолога

Невідкладний огляд офтальмолога необхідний при раптовому або значному зниженні зору, сильному болю в оці, вираженому почервонінні, раптовій появі великої кількості плаваючих помутнінь, спалахів світла або темної «завіси» перед оком.

Такі симптоми можуть бути проявом не лише увеїту, а й гострої глаукоми, інфекційного кератиту, внутрішньоочного крововиливу, розриву або відшарування сітківки. Надійно встановити причину лише за суб’єктивними симптомами неможливо.

Діагностика увеїту

Діагностика починається з детального збирання анамнезу та комплексного офтальмологічного огляду. Лікар уточнює час появи та тривалість симптомів, наявність попередніх епізодів запалення, перенесені інфекції, травми, операції, системні захворювання та приймання лікарських препаратів.

Основне офтальмологічне обстеження передбачає визначення гостроти зору, вимірювання внутрішньоочного тиску, огляд переднього відділу ока за допомогою щілинної лампи, оцінювання клітинної реакції та білкової опалесценції вологи передньої камери, огляд скловидного тіла й очного дна після розширення зіниці, дослідження макули, периферичної сітківки, ретинальних судин і диска зорового нерва.

Для уточнення діагнозу можуть застосовуватися додаткові методи візуалізації. Оптична когерентна томографія, або ОКТ, допомагає виявити макулярний набряк, внутрішньосітківкову або субретинальну рідину, структурні зміни сітківки та об’єктивно оцінити відповідь на лікування.

Флуоресцентна ангіографія дає змогу визначити активність запалення судин сітківки, ділянки просочування барвника та порушення кровопостачання. ОКТ-ангіографія дозволяє неінвазивно досліджувати кровотік у судинах сітківки й хоріоідеї, однак не в усіх клінічних ситуаціях може повністю замінити флуоресцентну ангіографію.

Ультразвукове дослідження ока застосовують, якщо через виражене помутніння оптичних середовищ неможливо повноцінно оглянути очне дно. За окремими показаннями можуть проводитися інші методи візуалізації, лабораторні дослідження або аналіз внутрішньоочної рідини.

Лабораторне обстеження

Універсального однакового переліку лабораторних аналізів для всіх пацієнтів з увеїтом не існує. При першому типовому епізоді однобічного переднього увеїту без ознак системного захворювання додаткові лабораторні або інструментальні дослідження можуть не знадобитися.

Розширене обстеження частіше проводять при повторному, двобічному, хронічному, тяжкому або атиповому запаленні, при проміжному, задньому увеїті чи панувеїті, а також за наявності симптомів можливого системного захворювання.

Обсяг діагностики визначають індивідуально з урахуванням віку пацієнта, анатомічної форми увеїту, однобічного або двобічного ураження, особливостей перебігу, змін на очному дні, перенесених інфекцій і приймання лікарських препаратів.

За показаннями офтальмолог може залучити до обстеження ревматолога, інфекціоніста, пульмонолога, гастроентеролога або іншого профільного спеціаліста.

Лікування неінфекційного увеїту

Метою лікування є контроль активного запалення, збереження структур ока, запобігання рецидивам і досягнення тривалої ремісії з мінімальним ризиком побічних ефектів.

Схему лікування підбирають індивідуально з урахуванням локалізації, тяжкості та ймовірної причини увеїту, ураження одного чи обох очей, наявності системного захворювання та попередньої відповіді на терапію.

Лікування переднього увеїту

При неінфекційному передньому увеїті основою терапії часто є місцеві кортикостероїдні краплі. Додатково можуть призначатися мідріатичні та циклоплегічні препарати, які розширюють зіницю, зменшують біль, пов’язаний зі спазмом циліарного м’яза, та допомагають запобігти утворенню задніх синехій – спайок між райдужкою і кришталиком.

Якщо внутрішньоочний тиск підвищується через саме запалення або внаслідок застосування кортикостероїдів, лікар може призначити краплі для його зниження.

Частоту застосування стероїдних крапель зменшують поступово відповідно до результатів огляду. Покращення самопочуття не завжди означає, що запальний процес повністю припинився. Різке або передчасне припинення лікування може спричинити повторне загострення.

Системна терапія

При двобічному, тяжкому або рецидивному увеїті, ураженні заднього відділу ока чи зв’язку захворювання із системним запальним процесом може знадобитися терапія препаратами, що діють на весь організм.

Системне лікування може включати кортикостероїди, стероїд-зберігаючі імуномодулювальні або імуносупресивні препарати, а також біологічну терапію. Кортикостероїди швидко пригнічують активне запалення, однак їх тривале застосування пов’язане з ризиком небажаних ефектів.

Якщо захворювання часто рецидивує, загрожує зору або потребує тривалого приймання високих доз стероїдів, лікар може призначити стероїд-зберігаюче лікування. Системна терапія потребує регулярного клінічного та лабораторного контролю. Вибір конкретного препарату залежить від форми увеїту, супутніх захворювань, віку пацієнта, лабораторних показників, планування вагітності та інших індивідуальних чинників.

Місцева терапія заднього відділу ока

Для лікування запалення заднього відділу ока або увеїтичного макулярного набряку можуть застосовуватися ін’єкції препаратів біля ока, інтравітреальні ін’єкції або внутрішньоочні імпланти з кортикостероїдом.

Такий підхід дозволяє створити високу концентрацію препарату безпосередньо в оці та зменшити його системний вплив. Локальна терапія може бути доцільною при однобічному запальному процесі, вираженому макулярному набряку або наявності протипоказань до системного лікування.

Водночас локальне введення препарату не усуває можливу системну причину захворювання. При двобічному увеїті або активному системному запальному процесі може знадобитися системна терапія.

Застосування анти-VEGF-препаратів

Анти-VEGF-препарати блокують дію судинного ендотеліального фактора росту, але не пригнічують основний імунозапальний механізм неінфекційного увеїту. Тому вони не є базовим методом лікування активного внутрішньоочного запалення та не замінюють протизапальну терапію.

Анти-VEGF-препарати можуть застосовуватися як допоміжний метод в окремих клінічних ситуаціях, насамперед при вторинній хоріоїдальній неоваскуляризації. У деяких випадках їх також розглядають як додатковий засіб при макулярному набряку, однак за наявності активного увеїту основним завданням залишається контроль запалення.

Рішення про застосування анти-VEGF-терапії приймають з урахуванням результатів офтальмологічного огляду, ОКТ, ангіографії, активності запального процесу та загального перебігу захворювання.

Хірургічне лікування

Хірургічне втручання зазвичай не усуває імунну причину увеїту, але може знадобитися для лікування його ускладнень, зокрема катаракти, вторинної глаукоми, значного помутніння скловидного тіла, епіретинальної мембрани, тракційних змін, розриву або відшарування сітківки.

У деяких випадках виконується вітректомія – операція з видалення скловидного тіла. Вона може бути необхідною при виражених помутніннях, які суттєво знижують зір, при тракційній патології сітківки, окремих ускладненнях заднього увеїту або для отримання внутрішньоочного матеріалу з діагностичною метою.

Перед плановим хірургічним втручанням лікар зазвичай прагне досягти стабільного контролю внутрішньоочного запалення. Терміни та обсяг операції визначають індивідуально з урахуванням активності увеїту, стану сітківки, внутрішньоочного тиску та інших клінічних чинників.

Прогноз

Перебіг неінфекційного увеїту може варіювати від одного епізоду до хронічного захворювання з повторними загостреннями.

На прогноз найбільше впливають локалізація та причина запалення, своєчасність початку лікування, наявність макулярного набряку, ішемічного або рубцевого ушкодження сітківки, підвищення внутрішньоочного тиску, ураження зорового нерва, частота рецидивів і дотримання призначеної схеми терапії.

Запальний процес іноді зберігається без виражених симптомів. Тому навіть після покращення зору лікування не слід самостійно припиняти, а контрольні огляди необхідно проходити відповідно до встановленого лікарем графіка.